Комунікативний інструментарій віртуальної реальності у сучасній проєктній практиці та його вплив на партисипативні практики

Анотація

У даному дослідженні розглядається вплив комунікативного інструментарію віртуальної реальності (VR) на архітектурне проєктування, зокрема на стадіях аналізу, моделювання та проєктування архітектурного середовища. Порівнюється світовий та український досвід використання VR у проєктному процесі, з акцентом на партисипативні практики, що включають активну участь громадськості та інших зацікавлених сторін. Зокрема, розглядається, як віртуальні технології змінюють взаємодію між учасниками проєкту та відкривають нові можливості для розвитку цих практик у майбутньому.

Аналізується досвід успішних кейсів, де VR став ефективним інструментом для полегшення комунікації та прийняття рішень, порівнюючи його з традиційними методами залучення громадськості. Окрему увагу приділено впливу віртуальних технологій на професію архітектора, а також на зміни, що відбуваються в процесах проєктування та комунікації. Особливістю публікації є розробка моделі, що систематизує досвід використання VR в архітектурній практиці, а також визначення потенціалу VR для оптимізації взаємодії між учасниками проєкту на різних етапах проєктування. Дослідження пропонує нові підходи до формування партисипативних практик у контексті цифрових технологій, а також визначає основні переваги та виклики, які можуть виникнути в процесі їх інтеграції в архітектурну практику.

Віртуальні технології мають величезний потенціал для поліпшення комунікації та покращення взаємодії з громадою. Вони дозволяють не лише візуалізувати кінцевий результат, а й моделювати потенційні сценарії розвитку міського середовища, оцінювати ризики та можливі наслідки для навколишнього середовища, соціуму та економіки. З огляду на сучасні дослідження, VR сприяє пришвидшенню процесу прийняття рішень у громадських обговореннях, дозволяючи демонструвати різні варіанти проєктів і отримувати зворотний зв’язок у реальному часі, що покращує точність і швидкість прийняття рішень.

Таким чином, віртуальні технології мають значний потенціал для вдосконалення партисипативних практик, забезпечуючи більш інтерактивну, реалістичну та ефективну взаємодію між всіма учасниками проєктування. Однак для їх широкого впровадження необхідно подолати технічні та організаційні бар’єри, що обмежують їх застосування. Подальші дослідження допоможуть не лише вдосконалити інструменти для партисипативного дизайну, але й розширити навчальні програми шляхом інтеграції VR як основного інструменту для моделювання, аналізу та проєктування архітектурного середовища.