Соціально-культурні пейзажі сакральних просторів пам’яті

Анотація

Ми живемо в епоху підвищеної смертності людей у нашій країні, тому тема смерті як філософсько-метафізична і як повсякденно реальна проходить через творчість багатьох діячів культури і мистецтва України. Смерть людини розумілася по-різному і означала не стільки кінець існування, скільки перехід до якогось нового життя, і надгробні споруди (архітектура смерті) ставали воротами/порталом в інший світ. Багато архітекторів вважали, що архітектура починається з місця поховання - «простору життєвого досвіду». Рідко досягають такої ж феноменологічної вкоріненості об'єкта в середовищі, як сакральні простори. Форми і простори цих місць долають буденність і одномоментність сприйняття в пошуках вічних істин, досконалості та божественності.

Церкви, меморіали, історичні будівлі (склепи), символічні атрибути, морги, планування складають духовний пейзаж традиційної поховальної культури. У контексті соціальної взаємодії існують природа, архітектура і люди. «Погляд епохи», соціальні краєвиди відображають домінантні погляди, цінності, відображають культурні та національні ідентичності. Тому духовні краєвиди сакральних місць, що виникають на перетині емоцій та абстракцій, характеризують як емоційний (сенситивний) або дотиковий пейзаж.

Войовничий матеріалізм навмисно руйнував усі символи, цінності попередньої епохи "вщент" в Одесі та регіоні. Крім значної кількості храмів, втрачено і зруйновано такі сакральні місця, як Перший християнський цвинтар, Єврейське кладовище, цвинтарі при монастирях, Воскресенський скит та інші. Території поховань Одеси є невід'ємною частиною життя та свідченням того, що колись відбувалось на теренах нашого краю, фактично це музеї під відкритим небом. В Україні немає закону про захист просторів пам'яті, багато історичних поховань знаходяться в занепаді, 99 % з яких не внесені в реєстри пам'яток, водночас це неймовірні витвори мистецтва.