Сусідство («нейборхуд») на заході та радянський мікрорайон: Реалізація споріднених задумів у різних суспільних системах

Анотація

У статті здійснено порівняльний аналіз двох модерністських моделей
організації житлового середовища, що сформувалися у першій третині ХХ ст.: на базі
споріднених планувальних одиниць – західного «нейборхуду» (neighborhood unit, тобто
сусідство) та радянського мікрорайону. Обидві з’явилися як відповіді на універсальні
виклики індустріальної урбанізації – житлову кризу, прискорене зростання міст, транспортні
конфлікти та потребу забезпечення повсякденних функцій у межах пішохідної доступності, –
однак розвивалися в принципово різних політичних та інституційних системах. У роботі
з’ясовується, чи були ці моделі паралельними реакціями на спільні виклики, чи між ними
існував прямий або опосередкований взаємовплив, визначається універсальність та
контекстуальна зумовленість їх реалізації.
Зроблено спробу виявити схожості та відмінності процесів зародження та
трансформації нейборхуду та мікрорайону, а також можливі взаємозв’язки між ними.
Розглянуто еволюцію «сусідської одиниці» в США,ː від ранніх напрацювань
В. Е. Драммонда до її нормативного оформлення К. А. Перрі у 1929 р. у концепції
Регіонального плану Нью-Йорка та околиць; окреслено роль британського досвіду у
становленні соціально орієнтованого планування, зокрема діяльності Т. Адамса та Фонда
Рассела Сейджа. Виявлено систему ключових планувальних принципів «сусідської одиниці»
(межування магістралями, усунення транзиту, центричність школи та громадських функцій,
система відкритих просторів). Паралельно проаналізовано генезу радянського мікрорайону:
розробки інституту «Діпромісто» » 1930-у рр. під керівництвом О. Ейнгорна, зміну підходів
у післявоєнний час, нормативне відновлення мікрорайонного принципу у другій половині
1950-х рр. та його масштабне впровадження до початку 1990-х рр., включно з подальшими
модифікаціями (метод «фокусування» Л. Тюльпи).
Показано, що спорідненість вихідних проблем спричинила подібність ряду
планувальних принципів, однак різні механізми впровадження – експериментально-
девелоперські на Заході й централізовано-нормативні у СРСР – визначили відмінні
траєкторії розвитку та практичні ефекти цих моделей.